Про збереження та відтворення родючості ґрунтів

Про збереження та відтворення родючості ґрунтів

Інформаційно-аналітичні матеріали щодо наукового обґрунтування заходів із збереження та
відтворення родючості ґрунтів
Вчступ
 Загальна площа України становить 60,3 млн га, сільськогосподарських угідь – 41,5 млн га, ріллі –
32,7 млн га. Сприятливі земельно-ресурсні умови Україна має великою мірою завдяки ґрунтовому
покриву, що більш як на 70 % складається з чорноземів і лучно-чорноземних ґрунтів, які
характеризуються високим рівнем природної родючості. Українські чорноземи складають 8,8 % від
площі цих ґрунтів у світі. Ці ґрунти відрізняє глибокий гумусовий шар, агрономічно цінна зерниста
структура, майже ідеальна щільність будови, добрий запас поживних речовин. Потенціал родючості
ґрунтів України дозволяє одержувати сталі врожаї на рівні 60 млн т зерна, а за відповідних
капіталовкладень – поступово вийти на рівень 80 млн т. Отже, ми маємо унікальний земельно-
ресурсний потенціал, ощадливе, ефективне, раціональне й екологобезпечне використання та
всіляка охорона якого є в сучасних умовах однією з найактуальніших проблем національної
безпеки країни.
Під час земельної реформи в Україні у власність населення безоплатно було передано майже 30
млн га земель сільськогосподарського призначення, загальна нормативна вартість яких сягає 800
млрд грн. Поряд з цим, використання земельних ресурсів не повною мірою відповідає вимогам
раціонального природокористування, що є наслідком загальнодержавних інтересів збереження
якості ґрунтових ресурсів країни та приватних інтересів отримання швидкого прибутку від
сільськогосподарської діяльності. Більшість сільськогосподарських товаровиробників не
дотримується науково обґрунтованих сівозмін та ґрунтозахисних технологій під час вирощування
сільськогосподарських культур, не має необхідної кількості органічних та мінеральних добрив, що
спричиняє виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, їх деградацію. Подрібнено земельні
масиви сільськогосподарських угідь, втрачено рубежі та елементи контурно-меліоративної
організації території. Порівняно з європейськими країнами, орні землі яких складають 30-32 %
загальної площі, розораність українських земель – 53,8 %.
Порівняння орних ґрунтів із цілинними аналогами показує, що за  останні 40-50 років найбільш
характерними процесами є:
– втрата орними ґрунтами гумусу з інтенсивністю 0,42-0,51 т/га на рік;
– сталий дефіцит балансу поживних речовин у землеробстві;
–  підкислення чорноземних ґрунтів на 0,3-0,5 одиниць рН, особливо помітне в Черкаській і
Сумській областях;
– переущільнення, особливо помітне в західному Лісостепу, руйнування структури, брилистість і
кіркоутворення;

– ерозійні втрати верхнього шару ґрунту, що досягає декількох сантиметрів у чорноземних ґрунтах 
і в осушених ґрунтах Полісся;
– вторинне осолонцювання й засолення зрошуваних ґрунтів;
–  спрацювання торфовищ тощо.
З інших негативних процесів, розвиток яких відзначається локально, поширене забруднення
радіонуклідами (11,1 % площі ріллі), пестицидами (9,3 %) й важкими металами (8 %),
заболочування (14 %) та інші.
За 130 років, із часу перших вимірів умісту гумусу в ґрунтах України, здійснених В.В. Докучаєвим,
втрати гумусу в ґрунтах Лісостепу в середньому досягли 22 %, у ґрунтах Степу -19,5 % і в ґрунтах
Полісся – близько 19 %. Найбільші втрати гумусу відбулися в 70-і роки, коли в структурі посівів
різко зросла частка просапних культур – буряків цукрових й соняшнику. Однак, у 80-і роки втрати
вдалося призупинити внаслідок щорічного застосування в середньому по країні 8,4 т/га гною й
близько 170 кг д.р. мінеральних добрив на 1 га ріллі, а в деяких областях навіть вище − відповідно
15 т/га й більше 200 кг д.р. Саме в ці роки у ґрунтах України було досягнуто просте відтворення
родючості, тобто, утворено бездефіцитний баланс основних поживних елементів та гумусу. На
жаль, у наступні роки відзначено зниження внесення в орні ґрунти мінеральних і органічних добрив.
Це призвело до поступового виснаження ґрунту: скорочення площ ґрунтів з підвищеним та високим
умістом рухомого фосфору та калію, зниження вмісту гумусу з 3,36 % у 1986-1990 рр. до 3,14 %
у 2006-2010 рр. За період 2010-2015 рр. дані агрохімічної паспортизації свідчать про покращення
динаміки гумусового стану ґрунтів України. У першу чергу це пов’язано із збільшенням кількості
пожнивних залишків рослин через підвищення врожайності сільськогосподарських культур, але не
можна не враховувати суб’єктивний фактор змін площ, на яких проводиться паспортизація.
Унаслідок втрати гумусу й надзвичайно високого рівня розораності сільськогосподарських угідь у
ґрунтах країни погіршуються фізичні властивості і зростає небезпека водної й вітрової ерозії.
Водної ерозії зазнають понад 13 млн га сільськогосподарських угідь, із них майже 11 млн га – орні
землі.
Понад 50 % орних земель України є дефляційно небезпечними, 12,4 млн га з яких знаходиться у
степовій зоні. Прямий збиток від ерозії щороку становить близько 5 млрд дол. США, а побічний
унаслідок втрати врожаю на еродованих ґрунтах – ще 1 млрд дол.
Переущільнення ґрунтів – найнебезпечніший наслідок інтенсивного механічного обробітку в усіх
природних зонах України. Незважаючи на те, що з 2007 р. в Україні діє стандарт, що обмежує
навантаження на ґрунт, у країні продовжують використовувати машинно-тракторні агрегати з
неприпустимим питомим тиском. Унаслідок цього явища фізичної деградації ґрунтів
спостерігаються більше ніж на половині орних земель.
На якісному стані земельних ресурсів відбиваються також і інші негативні чинники (засоленість,
солонцюватість, перезволоженість тощо). Зокрема, середньо і сильносолонцюваті ґрунти займають
0,5 млн га сільськогосподарських угідь, а засолені – 1,7 млн га (4,1 відсотка). Крім того, 1,9 млн га
сільськогосподарських угідь займають перезволожені, 1,8 млн га – заболочені і 0,6 млн га –
кам’янисті ґрунти. Ґрунти з підвищеною кислотністю становлять 9,6 млн га сільськогосподарських
угідь, з яких на середньо– і сильнокислі припадає 4,4 млн га, 5,2 млн га – близькі до нейтральних.

На якісний стан земельних ресурсів істотно впливають гідрометеорологічні та небезпечні екзогенні
геологічні процеси і явища (селі, зсуви, обвали, карст, просідання ґрунту, абразія, руйнування
берегів водосховищ тощо), які поширені більш як на 50 % території. На 17 % території
розвиваються процеси підтоплення. За розрахунками Інституту землеустрою, площа деградованих
та малородючих ґрунтів у складі ріллі перевищує 6,5 млн гектарів, або 20 % площі. За даними
інших установ (ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», ННЦ
«Інститут землеробства НААН»), площа деградованих і малородючих ґрунтів складає понад 8 і
навіть біля 10 млн га.  Прямі щорічні втрати від основних видів деградації ґрунтів досягають у
цілому по Україні близько 40 млрд грн.
Незважаючи на посилення деградації ґрунтів, відбувається скорочення фінансування
протиерозійних та ґрунтоохоронних заходів. Протягом 2009-2012 рр. обсяг коштів державного
бюджету на виконання робіт з охорони земель порівняно з попередніми роками скоротився майже в
20 разів, а 2012-2015 рр. виділення коштів на проведення робіт із збереження та відтворення
земель, забезпечення їхнього раціонального використання державним бюджетом не було
передбачено, що унеможливило здійснення необхідних заходів. На цей час, у зв’язку із
децентралізацією влади в Україні, фінансування робіт з охорони родючості ґрунтів повинно
проводитися також із залученням коштів територіальних громад, але для цього також необхідні
відповідні програми та проекти.
Деградація ґрунтів та зниження їх родючості обумовлені низкою причин, які лежать у площині
неврегульованих питань правового, організаційного, економічного та адміністративного характеру:
– надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського
освоєння території (особливо в деяких областях Лісостепу і Степу);
– наявністю територій, що зазнають постійного впливу небезпечних стихійних явищ (посухи,
підтоплення, зсуви, селі тощо), високим рівнем техногенного забруднення навколишнього
природного середовища в багатьох регіонах;
– недосконалою організацією взаємовідносин в аграрному комплексі між землевласниками,
землекористувачами та державними інституціями;
– стихійним формуванням нових типів землекористування в ринкових умовах шляхом оренди
земельних часток (паїв), які характеризуються нестабільністю, дрібноконтурністю, черезсмужжям;
– застосуванням агротехнологій, що не забезпечують відтворення родючості ґрунтів повною мірою;
– недосконалістю системи державного контролю за використанням та охороною земель, у тому
числі ґрунтів;
– недостатнім нормативно-правовим, нормативно-технічним та матеріально-технічним
забезпеченням використання та охорони земель;
– відсутністю державних, регіональних і місцевих програм комплексного вирішення питань
використання та охорони ґрунтів;

– недосконалістю фінансових інструментів економічного стимулювання робіт з охорони ґрунтів та
відтворення їх родючості.– раціональне використання та охорона земель – реалізується дуже
повільно.
 
 ЗАКОНОДАВЧЕ, НОРМАТИВНЕ ТА НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВІДТВОРЕННЯ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ В УКРАЇНІ
 
Основними законодавчими актами, що регулюють питання охорони родючості ґрунтів в Україні, є:
 Земельний кодекс України від 25.10. 2001 р. № 2768;
 Цивільний кодекс України від 16.01. 2003 р. № 435;
 Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 р. № 962;
 Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від
19.06.2003 р. № 963;
 Закон України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. №3613;
 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження
родючості ґрунтів» від 04.06.2009 р. N 1443;
 Закон України “Про оцінку земель” від 11.12.2003 р., № 1378.
На жаль, вищезгадані законодавчі документи не повністю забезпечено відповідними підзаконними
актами і нормативами, що унеможливлює ефективне функціонування законів.
Зокрема, Земельним кодексом України (ст. 191-192) передбачено моніторинг земель, який
здійснюється в Україні згідно Постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення
про моніторинг земель» від 20.08.1993 р. №661, «Про затвердження Положення про державну
систему моніторингу довкілля» від 30.03.1998 р. № 391 і є важливою складовою державного
земельного кадастру. Проте, унаслідок відомчої розпорошеності моніторингових спостережень за
станом земель в Україні та їхню методичну неузгодженість отримана інформація перебуває у
розрізнених неструктурованих базах даних, переважно на паперових носіях та обмежена занадто
вузьким колом деградаційних процесів. У зв’язку із вищезазначеним, Указом Президента України
№ 572/2013 від 18 жовтня 2013 р. було введено в дію рішення РНБОУ від 25 квітня 2013 р. “Про
комплекс заходів щодо вдосконалення проведення моніторингу навколишнього природного
середовища та державного регулювання у сфері поводження з відходами в Україні”, яким
відзначалася фактична відсутність в Україні дієвої державної системи моніторингу довкілля і
передбачався ряд заходів з підвищення ефективності її функціонування.
Земельним кодексом України передбачено також встановлення нормативів деградації земель і
ґрунтів, які дотепер не опрацьовано. У чинному Порядку консервації земель, затвердженому
наказом Держкомзему України від 17 жовтня 2002 року № 175, нараховується лише 13
індикаторних показників, які не мають проміжних рівнів деградації, а тому не дають підстав для
планування відповідних запобіжних заходів, що призводить до подальшого погіршення стану
родючості ґрунтів.
Законом України «Про охорону земель» передбачено опрацювання Національної програми з
охорони земель. Починаючи з 2004 року, було розроблено кілька варіантів такої програми, а також
Національну програму охорони родючості ґрунтів. Постановою Верховної Ради України від 02.11.04
№ 2133 «Про направлення на повторне читання проектів законів України «Про Загальнодержавну
програму використання та охорони земель» та «Про Національну програму охорони родючості
ґрунтів» ці законопроекти було об’єднано, але, на жаль, так і не прийнято. У 2010 році
Держкомземом України було ініційовано роз’єднання цих законопроектів та винесення на розгляд
Загальнодержавної програми використання та охорони земель після стабілізації фінансово-
економічної ситуації в Україні. Отже, до цього часу проект Національної програми охорони земель
до Верховної Ради не подано, хоча згідно із статтею 14 Конституції України «земля є основним
національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Таким чином, на
відміну від інших природних ресурсів, земля в Україні досі не має загальнодержавної програми
використання та охорони.

Проект Національної програми охорони ґрунтів України був розроблений Національним науковим
центром «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» згідно Постанови
Загальних зборів НААН «Концептуальні засади Програми науково-організаційного та інвестиційно-
інноваційного розвитку НААН від 18.12.2013 р. На жаль, Постановою КМУ від 5 березня 2014 р. №
71 було припинено фінансування державних програм розвитку освіти, науки та медицини, та
накладено мораторій на розроблення нових програм. Тому, на цей час у дані площині залишаються
тільки окремі регіональні (обласні або районні) програми, які не впливають істотно на стан справ у
країні в цілому. Наприклад, у Комплексній програмі інвестиційно-інноваційного розвитку АПВ та
земельної реформи Харківської області у 2011-2015 рр. та на період до 2020 року, охороні грунтів
та підвищенню їхньої родючості присвячено тільки 2 сторінки з 84, де викладено матеріали більше
декларативного характеру. Схожа ситуація також і у інших регіонах України.
Головним заходом для виправлення ситуації, що склалася, повинно стати відновлення державної
програми раціонального використання і охорони ґрунтів та надання їй статусу національної. Метою
програми має бути створення передумов для збалансованого розвитку ґрунтового покриву та
призупинення негативних процесів, що відбуваються у ґрунтах країни. Програму слід спрямувати
на принципово новий для країни тип сталого (ощадливого) землекористування, який забезпечить
гармонійне співвідношення між антропогенним навантаженням і природним потенціалом ґрунту до
відновлення і повноцінного продуктивного  і екологічного функціонування.
Наголос у програмі треба зробити на призупиненні ґрунтово-деградаційних процесів, зокрема
дегуміфікації, ерозійних явищ, знеструктурення, переущільнення, збіднення ґрунтів на поживні
елементи. Крім того, треба  відвернути екологічні ризики, що створюються за рахунок підкислення,
засолення, осолонцювання, зменшення біорізноманіття, забруднення. Обов’язково треба
покращити природне середовище, умови праці і життя сільського населення, і взагалі,
привабливість агросфери, особливо для молоді.
Реалізація програми повинна:
– забезпечити раціональне використання і збереження ґрунтів як найважливішого компонента
агроекосистеми;
–  забезпечити застосування ґрунтозахисних технологій при здійсненні господарської і інших видів
діяльності;
–   своєчасно виявляти негативні зміни стану ґрунтів;
–   забезпечити наукову обґрунтованість заходів з охорони ґрунтів;
– забезпечити гласність, повноту і достовірність інформації про стан ґрунтів, про обсяги 
застосованих заходів з охорони ґрунтів;
– забезпечити участь громадськості у прийнятті  рішень у галузі охорони ґрунтів; невідворотність
відповідальності за шкоду, спричинену ґрунтам.
У 2013 році за ініціативи та безпосередньої участі науковців НААН було розроблено проект Закону
України «Про збереження ґрунтів та охорону їх родючості», підготовлений згідно доручення
Мінагрополітики України № 13-3/7 від 08.04.2013 р. Цей Закон мав визначити правові, економічні,
екологічні та організаційні основи використання та збереження ґрунтів, охорони  і відтворення  їх
родючості, встановити основні принципи державної політики у цій сфері, вимоги щодо збереження
якісного стану ґрунтового покриву, захисту його від негативних природних та антропогенних
впливів. Метою розроблення проекту Закону було прийняття повномасштабного нормативно-
правого акта рамкового типу, який містить всі необхідні положення і норми, що регулюють правові
взаємовідносини в цій сфері.
Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин на своєму
засіданні 17 березня 2015 року розглянуто цей законопроект (реєстр. № 1798 від 20.01.2015 р.),
але було рекомендовано Верховній Раді України відхилити його через дублювання окремих
положень з іншими законодавчими актами. У зв’язку із відхиленням проекту закону «Про
збереження ґрунтів та охорону їх родючості» у 2017р. опрацьовано проект Закону України «Про

внесення змін до деяких законодавчих актів щодо механізмів удосконалення збереження ґрунтів та
економічного стимулювання відтворення їх родючості», який на цей час знаходиться
Таким чином, в Україні, незважаючи на винятково важливе значення ґрунтів для забезпечення
економічного розвитку та продовольчої безпеки, відсутній окремий закон, який встановлює
основоположні принципи державної політики та правила, які б гарантували збереження унікального
ґрунтового покриву країни, його екологічних і продукційних функцій та створення необхідних умов
для ефективного використання ґрунтових ресурсів без негативних наслідків для наступних
поколінь.
У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (КБО) та взяла
на себе зобов’язання з виконання її положень, зокрема:
 визначити природні і антропогенні фактори, що сприяють опустелюванню та деградації земель,
а також запропонувати заходи що сприяють пом’якшенню їх негативної дії;
 формувати довгострокову державну політику, програму та план дій з вирішення проблеми
опустелювання та деградації земель;
 покращувати стан уражених агроекосистем шляхом зміни землекористування та зменшення
ступеня деградації земель;
 запроваджувати методи сталого управління агроресурсами та ведення сільського господарства;
 розробляти стійкі іригаційні системи.
Для вирішення поставлених завдань розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22
жовтня 2014 р. № 1024-р схвалено Концепцію боротьби з деградацією земель та опустелюванням.
Після цього, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 р. № 271-р
затверджено Національний план дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням.
Планом дій передбачено підвищення ефективності державної політики, щодо раціонального
використання та охорони ґрунтів, зміцненню та покращенню координації діяльності уповноважених
державних органів, а також забезпечення виконання запланованих заходів. Реалізація положень
Концепції та Плану дій ускладнюється відсутністю повноважного національного органу з
формування та реалізації державної політики у сфері раціонального використання земель та
охорони ґрунтів, досягнення нейтрального рівня їх деградації.
Відповідно до цих міжнародних угод Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р.
було створено Координаційну раду з питань боротьби з деградацією земель та опустелюванням.
На першому засіданні Координаційної ради 4 травня 2018 р. було прийнято 3 основні добровільні
національні завдання щодо досягнення НДРЗ в Україні, а саме:
1) підтримання вмісту  органічної речовини/гумусу у ґрунтах;
2) відновлення та сталого використання торфовищ;
3) відновлення зрошення і поліпшення еколого-меліоративного стану зрошуваних земель.
За першим з цих завдань передбачається до 2020 р. досягти стабільного рівня вмісту  органічного
вуглецю у ґрунтах сільськогосподарських угідь, а до 2030 р. – збільшити його не менше ніж на
0,1 %,  у т. ч. у розрізі зон: Полісся – на 0,10-0,16 %; Лісостеп та Степ – на 0,08-0,10 %. Базовою
(вихідною) лінією для цих стратегічних орієнтирів є результати агрохімічної паспортизації
сільськогосподарських угідь станом на 2010 р., зокрема, середній вміст гумусу у орному шарі
ґрунтів 3,14 % в середньому по Україні, у т. ч. у розрізі зон: Полісся 2,24 %, Лісостеп 3,19 %, Степ
3,40 %.
Отже, відтепер підтримання вмісту гумусу у ґрунті є не тільки справою аграріїв, а
загальнонаціональним зобов’язанням перед міжнародною спільнотою. Вибір цього ключового
показника попередження деградації земель обумовлений багатогранним регуляторним значенням
органічного вуглецю у забезпеченні сталого функціонування ґрунтів, зокрема, зменшення ерозії
ґрунтів, подолання їхньої агрофізичної та біологічної деградації, запобігання збідненню на поживні
елементи, мінімізація засолення, осолонцювання і підкислення ґрунтів, наслідків їх забруднення, а
також регулювання водного режиму в зонах недостатнього або надлишкового зволоження, тощо.

2) Сьогодні 02.08.2019 відбулося введення в дію Закону України “Про основні принципи та
вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції” 2496-
VIII